Кав'ярні

         У Відні є Kolschitzki-Gasse - вулиця, названа на честь нашого знаменитого земляка. За що віденці так шанують українця, який народився поблизу Львова? Юрій Кульчицький досконало володів декількома мовами і був перекладачем з турецької при дворі австрійського цісаря. За блискуче виконану шпигунську операцію він отримав у дарунок трофейні мішки з кавою і відкрив першу у Відні кав’ярню. Так почалася історія кави в Європі. " …Охочих до кави було небагато, бо про неї тоді в Європі ніхто не знав. Але ось одного разу до філіжанки з напоєм випадково потрапив цукор. Потім Юрій спробував відцідити каву і додати трохи молока - вийшло ще смачніше…". (Ілько Лемко, "Легенди старого Львова").
 
         В історії Львова і Галичини було дуже багато кави. Кава була не тільки «вододілом» культур, однією із традиційних форм відпочинку львів'ян, але й ритуалом і навіть певним політичним символом. Не тільки інтелектуальними та мистецькими дебатами були відомі львівські кав'ярні (до речі, облаштовані, як правило, за віденським взірцем). Окремі кав'ярні були такими собі політичними клубами, де збиралися люди принаймні з подібними політичними поглядами, бо інакше закінчувалося не дуже делікатним галицьким “прошу-перепрошую”. А ще кав'ярні часто різнилися за “національністю”. Тут йдеться не лише про те, кому належав заклад або в якому стилі він був оформлений (як правило, в дуже космополітичному), а про те, чиї патріоти становили більшість публіки.
        Львів завжди був явищем багатокультурним. Його національний склад та статус часто змінювалися, але спільною для всіх часів залишалася “кавова культура”. Минав час, і нові мешканці починали жити за тими законами, які продиктувало їм це дивне місто, починали любити ті речі, про існування яких раніше, можливо, навіть і не здогадувалися. Здається, що самі мури естафетою передавали закони поведінки у ньому. Складається також враження, що це місто є єдиним організмом зі своїм характером, вадами й звичками, із своїм окремим життям.
 
        “Ще якийсь час справжню чорну каву можна було випити в кав'ярнях та ресторанах міста, але із загостренням економічної ситуації з Відня надійшло розпорядження обмежити час торгівлі кавою у Львові. Спочатку до стратегічних продуктів було зараховано цукор і в примусовому порядку замінено сахарином. Заборона вступила в дію 20 квітня 1917 року. Клієнтам, що приносили до ресторану цукор із собою, дозволялося пити солодку каву. Врешті й вона стала великим дефіцитом. Тоді на загальноімперському рівні прийняли рішення запровадити торгівлю так званою “воєнною мішанкою кави”. Вміст ерзацу становили 30 відсотків чорної кави, решта - перепалений цукор-сирівець й буряки. Проте й це рішення довший час залишалося лише обіцянкою, а справжня чорна кава повністю була вилучена з продажу. Виняток зробили тільки тим категоріям населення, які були задіяні у військовій промисловості та шпиталях. Щоб запобігти можливі факти спекуляції, мішанку запаковували у спеціальні пакети вагою 250 грамів, і придбати її можна було тільки в кавовій централі, додатково пред'явивши картки на хліб.
Кілька місяців картки видавалися, але кава до Львова не надходила.”Kurier Lwowski” повідомляв: “У продаж запущено різні сурогати невідомого походження. Але, незважаючи на це, люди, призвичаєні споживати вранці й на обід філіжанку кави, не можуть собі у цьому відмовити навіть у такі скрутні часи, а тому платять шалені гроші невідомо за що”. За словами цього ж часопису:”Широкі маси зубожілих людей зі спрагою чекають на каву”.    Для Львова припало тільки 17 тонн кави на 8 тижнів. Цього могло вистачити заледве на 68 тис. осіб, оскільки, наприклад, хлібних карток видавалося близько 200 тисяч. Кожна щаслива особа, яка змогла отоварити картки, дістала по 400 грамів кави. Кавова централя розпорядилася, щоб у Львові “воєнну мішанку” продавали в основному в магазинах фірм Рідля, Юліуса Майнля та в “Сіріусі” Косціцького. Ішов останній рік імперії Габсбурґів. Війна зруйнувала економіку, поламала долі людей цілого покоління - та навіть за цих умов Львів усіма силами намагався зберегти свій колорит і лише для нього притаманну атмосферу”.
 
Стереотип Львова як кавової столиці живий донині. Дух кави витає  над галицькою столицею,  приправлений гіркуватим запахом …